«Ніби руки-ноги цілі… Встати можу, бачити можу…» Вадим Ворошилов видихнув, коли приземлився на полі після катапультування. «Живий, знаходжусь між таким і таким населеними пунктами, координати наступні…», — встиг повідомити командиру перед тим, як вимкнувся смартфон. Неймовірно зрадів, коли намацав у розгрузці цигарки… Сів на парашут і запалив…
— Якби це був фільм, цей кадр, очевидно, супроводжувався б драматичною музикою… Та мені було не до зволікання — попереду чимала дорога… Я не надто заядлий палій, та того вечора цигарки йшли одна за одною… В госпіталі пачка була вже майже пустою…
До найближчих житлових будинків KARAYA йшов із півгодини. Тим часом на усіх командних пунктах була «оперативна пауза»… Колеги та знайомі, затамувавши подих, чекали хоч якоїсь звістки від пілота… Льотчик планував знайти відділ поліції чи селищну раду та зустрів Владислава і Тетяну — молоду пару із ліхтариком, які саме вийшли подивитись, чому зникло світло…
— Тепер і у нашого села буде своя невеличка історія війни. А, можливо, і вулицю колись назвуть прізвищем Героя, хто знає, — розповідає Тетяна, яка разом із чоловіком зустріла льотчика того вечора. — Провели його до хати, дали телефон, приготували чай. Та він навіть пригоститись толком не встиг, як вже прибули медики із рятувальниками. Ми ще півночі заснути не могли, все обговорювали. А зранку чоловік першим ділом запитав: «Тетянко, нам це часом не наснилось?» Звісно, кортіло усім розповісти про те, яку ми легенду зустріли посеред ночі, та пообіцяли тримати у таємниці. Лиш взяли обіцянку, аби він став хрещеним батьком дитинки, на яку ми зараз чекаємо… Хто ж ще таким кумом похвалитись зможе?
Детальніше про Героя України майора Вадима Ворошилова читайте в матеріалі нашого кореспондента Анастасії Олехнович у матеріалі «Шолом від крові не відмиватиму, збережу для історії — Герой України льотчик KARAYA».